У структурі Львівського національного університету ветеринарної медицини та біотехнологій імені С.З.Гжицького діє Музей підків. Ідея його створення належить професору Євгену Малішевському. Підков на тай час – йдеться про 1972-1973 роки – було багато. Саме тоді почали формувати музей.

Спочатку всі експонати зберігали мало не насипом у звичайних шафах, але пізніше все впорядкували. Кожну підкову закріпили на окремій дошці, до кожної було зроблено відповідний напис. Власне, зібрати колекцію, класифікувати її, організувати експозицію – з цього і починається музей.

Диплом коваля.

Отже, з підковами проблем не було і ось чому. У Львові ковальство розвинулось з давнього часу. Зокрема, у місті вже в  1457 році виникає цехова Школа коновальства і кування коней, що тоді поєднувала і лічницю коней та худоби.  Навчання у школі проводилося латинською мовою (мовою науки) і тривало 6 років. Вивчали такі предмети: анатомію коней, рани та їх заживлення, хвороби та їх лікування, догляд та годівля коней і, звісно, ковальство.

Павло Кретович (1849-1923 – перший вчитель кування коней Ветеринарної школи у Львові.

З 1881 року Школа підковування коней функціонувала на місці теперішньої території Львівського ветеринарного університету. Саме тут трудився коваль доброї слави Павел Критович. Тоді  навчання тривало три роки. Кожний випускник школи мав добре знати тонкощі підковування коней. А під час іспиту  повинен був підкувати коня, повністю підкувати. І це все перед комісією, яка складалася з чотирьох осіб.

Якщо хтось «завалить» іспит, то повторно мав скласти його через два місяці. А якщо знову невдача, то  вже приходив на комісію аж за пів року. Такі були умови навчання.

Тоді всі їздили на конях. Пошта, армія, доставка різних товарів – все на конях. «Навіть за моєї молодості – розповідає професор Антон Гамота (на першому фото) – вулиця Левицького (колишня Маяковського) називалася «На рурах» (потім ще була перейменована на честь  Кохановського). Ця вулиця була забрукована, по ній  тарахкотіли фіра за фірою. Ну і коні мали бути підковані. Бо кінь без підкови наче босий, як ото людина без мештів. Без підків кінь міг пройти до 20 км. І все, «підбився», так казали. А підкований  кін працював кожен день, аж поки та підкова не зноситься. Це ж захист копита.

У Музеї є підкови майже з усієї України: з Криму, Галича, але, так би мовити, ядро збірки – це підкови, що «били» галицьку землю.

Водночас зібрані підкови діляться за призначенням - на різні випадки. Є ортопедичні, лікувальні, спортивні. Вони виконані з легких, проте міцних сплавів.

Відвідати Музей підків може кожен охочий. Безоплатно. В залі Музею стоїть скринька для пожертв. Хто скільки може, стільки й кладе. Попередньо слід домовитися про візит: тел. 067-80-00-705, Андрій Романович Мисак.

Копита.

 

Ортопедичні підкови.

 

Ортопедичні та лікувальні підкови.

 

Спортивні підкови.

 

Найстаріші підкови.